Неначе хтось мене покликав,
Я клич той виразно відчув,
Хоч відстань в просторі велика
Та через простір я лечу.
Чи хто потрапив у неволю?
Кому потрібний, так, мій жаль?
Коли він кличе так, то болю
Уже перейдена межа.
Аж ось, нарешті, я на місці,
Подвір*я, хата, немовля...
То ж я, то ж я лежу в колисці,
Ця хата, батьківська земля.
Дивлюсь довкола, не пізнаю.
Руїни тут лежить печать,
Я собі рота закриваю
Щоб з розпачу не закричать.
Тини повалені та хати,
Зніяковіло став, мовчу...
Ну хто б, тут, міг мені, кричати?
Та раптом голос я відчув.
І знову стогін вразив серце,
Іду на стогін той, дивись,
Колодязь і старе відерце,
Я з нього воду пив колись!
Минуло вже мабуть пів віку,
І я розгублено мовчу...
То оце ти, мене покликав?
То я, оце, твій голос чув?
Як не стогнати, як не плакать?
Коли все вимерло село,
Ніде ні кішки, ні собаки
Немов ніколи й не було.
Тини та хати повалились,
Згоріло майже пів села...
Тут мати Господу молилась,
Могила тут її була.
Іду на цвинтарь, хрест у вічі
Дивився, наче щось питав,
І отой цвинтарь уже двічі,
Вже двічі цвинтарем він став.
Давно тут люди не бували,
Ніхто чісу не докучав,
Хрести та призми всі упали...
То може хрест, це ти, кричав?
Лиш де-не-де з землі стирчали
Стовпці, і болем так печуть...
То може, ви, оце, кричали?
То я, оце, ваш голос чув?
Оця земля нас всіх зріднила.
Всім годувальниця була.
Ось кличе матері могила
Що бур*янами заросла.
До нас волають мертві села.
Кричать неорані лани,
Кричить нам батьківська оселя,
Бо в забутті лежать вони.
Мене обплутала чужина,
Я так далеко заблукав...
То кличе Мати- Україна.
Щоб я її завжди шукав.
Микола Токарь.
Николай Токарь,
Сидней Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.Служил в армии на Камчатке. Не имею, не состоял, не привлекался.Прошёл середину восьмого десятка.В браке состою 46лет.Имею дочь и троих внуков. Живу в Сиднее с 1997года. e-mail автора:niko1938@gmail.com
Прочитано 1813 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дякую. Зачепило за душу. Згадалася хата в якій росла моя мама, а тепер там - поле... Комментарий автора: Дуже вдячний Вам Світлано. Нехай Вам щастить у житті З повагою Микола.
Поэзия : Ах, как же хочется жить... - Олег Панферов Кажется, что-то с нами не вполне так. Ведь мы все не раз слышали фразу: "На меньшее я не согласен". Наверняка сколько же раз ее произносили сами... Но почему-то все равно удовлетворяемся обычным житейским счастьем, обычным рутинным досугом, обычной, как у всех, верой и худо-бедно любовью. В какой-то момент нам даже почему-то стало довольно просто спастись и утешаться надеждой, что в ад мы не попадем. Стало довольно найти тихое место под солнцем и пережидать жизнь, временами ею более или менее наслаждаться.
Иногда мне даже кажется, что радости жизни нам заменили саму жизнь...
Точно так же, как многим Божье заменило Бога.
